14 січня 1994 року. кремль: президенти Клінтон, Єльцин і Кравчук вітають один одного підписанням угоди про вивезення з України усієї ядерної зброї. Цьому фото передували місяці, а то й роки виснажливої дипломатії й не менш емоційних розмов, ніж ми бачили вчора. Тільки це відбувалося за зачиненими дверима. Вашингтон тиснув на Київ, шантажуючи фінансовою допомогою, яку так потребувала українська економіка, виснажена розвалом СРСР та подальшою кризою.

Кравчук зізнавався: «Москва і США разом боляче викручували мені руки», «вимагаючи передати [українську ядерну зброю] російській федерації»… «Я зрозумів би російську підлість, але американці», «вони не слухають наших аргументів».

За два дні до другого фото щось схоже на вчорашню сцену в Овальному кабінеті відбувалося в стінах українського аеропорту Бориспіль. Спершу Кравчук півгодини прочекав на морозі біля трапу Air Force One, поки гість Клінтон просто не виходив зі свого президентського борту. Подальшу зустріч і переговори описав Строуб Телботт:

«Клінтон і Крістофер [Держсекретар], які не мають звички відчитувати керівників держав, цього разу мали грубу розмову… Вони сказали Кравчуку настільки відверто, як це було можливо, що, коли він відмовиться від домовленості, це буде серйозним кроком назад у відносинах України як із росією, так і з США». Кравчук, який, за словами Телботта, «весь тремтів», пообіцяв Клінтону не викидати ніяких фокусів в останню хвилину.

Між двома фото — 31 рік. А різниця лише в тому, що тоді українська влада під шаленим тиском, після публічних і непублічних принижень не знайшла в собі сили сказати американцям «ні». Вчора ж Україна це зробила.

Тоді ми обрали ганьбу і 900 млн доларів американської допомоги. Ну а по Черчиллю, отримали відкладену в часі війну.

Ніхто не знає, що тепер буде далі. Але ми хоча б спробували змінити хід подій. Щоб ще 30 років не ходити по колу.

Зараз, коли українців вбивають вилучені українські ракети, запущені з наших же стратегічних бомбардувальників, переданих РФ, у Вашингтоні знову залишаються глухими до українських аргументів. Як тоді США хотіли заспокоїти росію будь-якою ціною, так це відбувається і зараз! Тоді (згідно з розсекречених у 2023 році архівів) Кремль хотів паритету в ядерному арсеналі зі США, і Білий дім погодився, що слабша держава повинна передати сильнішій (і з імперськими претензіями) свою ядерну зброю. Це суперечило інтересам не тільки України, а й США.

Американці підсилили свого суперника і послабили єдину країну в регіоні, яка могла б стримувати росію, володіючи третім за величиною ядерним арсеналом у світі.

Зараз Путін хоче легітимізації своєї агресії, і Трамп готовий йому це дати будь-якою ціною, так само викручуючи руки Зеленському, як Клінтон викручував Кравчуку. Хоча це означає пряму небезпеку для країн НАТО, яких американці змушені будуть захищати відповідно до 5 статті (якщо ж, звісно, збираються її виконувати).

Тоді американська адміністрація стверджувала, що Україна не здатна управляти своєю ядерною зброєю через відсутність технічних засобів тощо.

Зараз американська адміністрація стверджує, що Україні не виграти цю війну. «У вас немає сильних карт», — сказав Трамп. Але розкриті архіви свідчать: майбутній директор ЦРУ президента Клінтона вважав, що Україна мала всі необхідні засоби для управління ядерним арсеналом. А останній міністр закордонних справ СРСР Шеварднадзе у розсекречених документах підтверджував, що лише однієї ядерної ракети в руках України було б достатньо, щоб захистити її незалежність.

Розсекречені матеріали також показують, як американці блокували спроби Києва обміняти ядерний арсенал на справжні гарантії безпеки, незважаючи на те, що навіть деякі члени американської команди вголос говорили про загрозу нападу росії на Україну.

Але Вашингтон лобіював серед європейців, щоб Україна не входила до безпекових угод поза межами НАТО.

Зараз Білий дім так само відмовляє Україні в будь-яких серйозних гарантіях безпеки та погрожує зупинити всю військову допомогу, просто змушуючи припинити вогонь.

1994: «Віддайте ядерну зброю і просто повірте на слово, що ніхто не нападе» 2025: «Просто перестаньте стріляти і подивимося, що буде»

Ну і останнє. У 1991 році американський президент заявляв українцям:

«Свобода не те ж саме, що незалежність. Американці не будуть підтримувати тих, хто домагається незалежності, аби тиранію з центру замінити місцевим деспотизмом. Вони не будуть допомагати тим, хто заохочує самогубний націоналізм, що ґрунтується на етнічній ненависті».

Це фрагмент із відомого Chicken Kiev speech Буша, який спершу вмовляв Україну не виходити з СРСР, а потім взяв курс на вилучення ядерної зброї, що успадкував і фіналізував Клінтон.

Тоді у свідків цього виступу Буша у Верховній Раді було відчуття, що це говорить не американський президент, а російський. Так само, як і зараз, коли відкриває рот Трамп, а здається, що вимовляє Путін.

Тому наша свобода, наша незалежність і наші цінності нікому, крім нас, нафіг не здалися. А значить, видихнули, зібралися і пішли лупати цю скелю. Найперше — донат на військо. Бо це вони вигризають свободу і незалежність щодня.