КІРКЕНЕС, Норвегія — У засніжених просторах за полярним колом, де крижані води Тронхеймс-фйорду межують із горами, маленьке норвезьке містечко Кіркенес стало несподіваним епіцентром геополітичної шахівниці. Щойно Магнус Меланд обійняв посаду мера наприкінці 2023 року, його кабінет відвідали три китайські делегації, кожна з яких пропонувала інвестиції, що обіцяли перетворити занепалий порт на ворота до Арктики. «Вони хочуть стати полярною наддержавою», — каже Меланд, його голос змішує обережність із подивом. У той час як Китай, що називає себе «приарктичною державою» попри відстань у тисячі кілометрів від Північного полюса, об’єднує зусилля з росією, Європа зводить барикади, намагаючись захистити свої інтереси в регіоні, який швидко стає ареною боротьби за ресурси, маршрути й владу. Арктика, що тане, відкриває не лише нові можливості, а й небезпечні амбіції, де зелений колоніалізм і дипломатія балансують на межі конфлікту.
Полярний шовковий шлях і російський плацдарм
Арктика, що займає 4% земної поверхні, нагрівається вчетверо швидше, ніж решта планети, оголюючи багатства, які століттями ховалися під льодом: 30% нерозвіданих запасів природного газу, нафта, рідкісні мінерали, необхідні для зелених технологій. Танення льодів також відкриває Північний морський шлях, скорочуючи маршрут між Азією та Європою на тисячі миль. Для Китаю, чия економіка залежить від експорту, це шанс реалізувати амбітний «Полярний шовковий шлях» — мережу судноплавних маршрутів, що обіцяють заощадити мільярди. Але без доступу до арктичних портів і ресурсів Пекін змушений шукати союзників, і росія, яка контролює половину арктичного узбережжя, стала його ключовим партнером.
Співпраця між Пекіном і Москвою набирає обертів. У липні 2024 року їхні бомбардувальники провели спільне патрулювання біля Аляски, кинувши виклик НАТО. У вересні військові навчання в Арктичному океані продемонстрували готовність двох країн протистояти Заходу, а в жовтні китайська берегова охорона вперше приєдналася до російських сил для патрулювання. Але за фасадом єдності ховаються взаємні підозри. «росія боїться пускати Китай надто глибоко», — зазначає Андреас Остхаген із Інституту Фрітьофа Нансена. Москва, чиї арктичні ресурси складають основу економіки, не хоче віддавати контроль, особливо над Кольським півостровом, де розташовані ядерні арсенали та база Північного флоту.
Китай, зі свого боку, уникає повного зближення, побоюючись західних санкцій. Пекін прагне балансувати, інвестуючи в арктичні проєкти, як-от газові родовища Ямал СПГ, але водночас зберігаючи діалог із Європою. «Китай грає на двох фронтах, — каже джерело в норвезькому МЗС. — Вони хочуть ресурси росії, але не хочуть її ізоляції».
Європейський опір: Безпека проти інвестицій
Європа, зокрема Норвегія, дивиться на цю гру з тривогою. Кіркенес, розташований за 10 хвилин від російського кордону, мріє стати «Сінгапуром Півночі», але не за будь-яку ціну. Директор порту Тер’є Йоргенсен бачить у таненні льодів шанс зробити місто перевалочним пунктом між континентами, але нові норвезькі закони забороняють продаж стратегічної інфраструктури іноземцям, якщо це загрожує національній безпеці. «Ми не продамо землю ні Китаю, ні будь-кому іншому», — заявляє він.
Ця обережність відображає ширший європейський настрій. Норвегія, Швеція й Данія (через Гренландію) відхилили спроби Китаю придбати порти й аеропорти, побоюючись, що економічна залежність переросте в політичну. «Ми хочемо співпраці, але не залежності від авторитарних режимів», — каже мер Меланд, повторюючи настрої в Осло. Фінляндія й Швеція, які приєдналися до НАТО після вторгнення росії в Україну, посилили військову присутність у регіоні, а Норвегія моніторить російські підводні човни з бункерів часів холодної війни в Бодо.
Європа також стикається з гібридними загрозами. Глушіння GPS-сигналів, яке приписують росії, змушує пілотів комерційних літаків у регіоні переходити на ручну навігацію, а підозрілі судна біля підводних кабелів викликають тривогу. «Кремль використовує Арктику як полігон для гібридної війни», — зазначає полковник Йорн Квіллер, стоячи біля річки Паз, що розділяє Норвегію й росію. Норвегія, яка стала головним постачальником газу до Європи після санкцій проти росії, знає, що її інфраструктура — мішень.
Зелений колоніалізм і голоси корінних народів
У тіні геополітичних маневрів корінні народи Арктики, зокрема які, що проживають у російській частині регіону, відчувають себе заручниками чужих амбіцій. Міюкі Даорана, активістка інуїтка з Гренландії, називає це «зеленим колонизмом» — коли європейські країни та Китай використовують кліматичну кризу як привід для видобутку ресурсів на землях корінних народів. «Вони говорять про зелену енергетику, але забирають наше життя», — каже вона, вказуючи на проекти з видобутку рідкісних мінералів у Гренландії.
На Шпіцбергені, норвезькому архіполі, де договір 1920 року дозволяє працювати представникам десятків країн, напруженість зростає. російські поселення проводять мілітаризовані паради, а китайська дослідницька станція викликає підозри в шпигунстві. «Усі шпигнять, — визнає мер Лонг’їрна Тер’є Єуневік. — Арктика — це гра, де ніхто не хоче пропустити свій шанс». Корінні громади, що складають половину населення російської Арктики, вимагають права голосу, але їхні заклики часто губляться в дипломатичному шумі.
Велика грація та її ризики
Арктика, колись символ співпраці, стала полем битви, де економіка, безпека й екологія переплітаються. Китай бачить у регіоні шлях до ресурсів і торгівлі, але його амбіції стикаються з європейським опором і російською обережністю. росія, ізольована санкціями, потребує китайських інвестицій, але боїться втратити контроль. Європа, спираючись на НАТО, захищає свої інтереси, але ризикує відчужити корінні народи, чиї землі стають розмінною монетою.
У Кіркенесі, де норвезькі прапори майорять над занепалим портом, мріють про відродження, але з пересторогою. «Ми хочемо бути частиною майбутнього, але не його жертвами», — каже Меланд. На Шпіцбергені, де білі ведмеді блукають серед дослідницьких станцій, націоналізм і шпигунство затьмарюють красу льодів. Арктика, що тане, відкриває не лише ресурси, а й правду: у світі, де кожен хоче свій шматок, дипломатія може бути такою ж крихкою, як лід під ногами. Поки Китай, росія й Європа маневрують, корінні голоси нагадують: ця земля — не просто приз, а дім.
