КЛІВЛЕНД, Огайо — У залах Клівлендського музею мистецтв, де класика переплітається з сучасністю, японський художник Такаші Муракамі розгорнув свою барвисту, але глибоко тривожну оповідь. Його нова виставка, «Наступаючи на хвіст веселці», що відкрилася 25 травня 2025 року, зібрала понад 100 робіт — від мультяшних квітів із кров’ю на пелюстках до анатомічних скульптур, що оголюють кістки й серце. Оновлена версія експозиції, яка дебютувала в Лос-Анджелесі, ця виставка є не просто святом поп-культури, а роздумом про травми, що формують суспільства, і про мистецтво, яке їх віддзеркалює. Муракамі, чиї усміхнені квіти прикрашають сумки Louis Vuitton і мерч Головної бейсбольної ліги, запрошує відвідувачів зазирнути за яскраву поверхню — у темряву колективної пам’яті Японії.
Мистецтво на межі радості й болю
Такаші Муракамі, якого часто називають «японським Енді Ворголом», давно завоював світ своєю естетикою «суперфлет» — глянцевою, мультяшною, але багатошаровою. У Клівленді він виходить за межі комерційного блиску, пропонуючи роботи, що балансують між дитячою наївністю й історичною скорботою. «Люди думають, що моє мистецтво легке, популярне, — сказав Муракамі в інтерв’ю Associated Press. — Але це моя пастка. Я ховаю глибину за кольорами». Ця глибина, за словами куратора Еда Шада з музею The Broad у Лос-Анджелесі, криється в дослідженні травм — від особистих до національних.
Виставка, що триватиме до 7 вересня, проводить відвідувачів через три ключові травми Японії: атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі 1945 року, землетрус і цунамі Тохоку 2011 року, що спричинили катастрофу на Фукусімі, та пандемію COVID-19. Хоча прямі образи цих подій відсутні, їхній відгомін відчувається в кожній роботі. Стіна, вкрита квадратними портретами квітів, що плачуть, стікають кров’ю чи впадають у зомбі-подібний транс, створює ефект веселки, яка водночас зачаровує й лякає. «Ці квіти — як ми, — пояснює Шад. — Вони усміхаються, але несуть шрами».
Скульптура «Пом і я», де Муракамі та його собака зображені наполовину анатомічно — із видимими органами й кістками, наполовину як звичайні постаті, — є медитацією на роздвоєність. «Це я, розірваний між Японією та Заходом, між тілом і душею», — сказав художник. Інсайдери, знайомі з його творчістю, зазначають, що ця робота відображає особистий досвід Муракамі в Америці, де його сприймали як екзотичного «іншого», попри глобальну славу.
Храм і дракони: Духовний вимір
Перед входом до головної зали відвідувачі проходять через відтворення Юмедоно — восьмикутної будівлі храму Хорюдзі в Нарі, що символізує буддистське просвітлення. Муракамі, за його словами, черпав натхнення з серіалу «Сьоґун» (2024), який оживив для західної аудиторії самурайську Японію. «Я хотів, щоб люди відчули сакральність перед тим, як увійти в мій світ», — пояснив він. Усередині цієї споруди — чотири нові картини, створені між 2023 і 2025 роками: «Синій дракон Кіото», «Птах-мільйонер Кіото», «Білий тигр Кіото» та «Чорна черепаха Кіото». Ці міфічні образи, виконані в яскравих тонах, відсилають до східної космології, але водночас пульсують сучасною енергією, ніби поєднуючи стародавні храми з неоновими вулицями Токіо.
Ця духовна рамка контрастує з комерційною славою Муракамі, чиї колаборації з Louis Vuitton, Kanye West і Billie Eilish принесли йому мільйони. Але в Клівленді він відходить від образу поп-зірки, нагадуючи, що його мистецтво — це діалог із культурою, а не лише товар. «Він грає з капіталізмом, але ніколи не дозволяє йому себе поглинути», — каже джерело, близьке до галерейного світу Лос-Анджелеса.
Травма як дзеркало суспільства
Ед Шад, чиї кураторські нотатки стали основою для розуміння виставки, підкреслює її універсальність. «Портрети Муракамі — це не лише Японія. Вони про те, як будь-яке суспільство реагує на біль, як воно лікує рани», — говорить він. Атомні бомбардування залишили шрами в японській психіці, Фукусіма підірвала довіру до технологій, а пандемія викрила крихкість глобалізації. Квіти Муракамі, що то сміються, то плачуть, уособлюють цю подвійність: радість існування поряд із пам’яттю про втрати.
Відвідувачі, які блукають залами, відчувають цю напругу. «Я прийшла через квіти, але залишилася через емоції», — каже Емілі Картер, місцева вчителька, яка відвідала виставку в день відкриття. На платформі X користувачі діляться враженнями, називаючи роботи «мультиками з душею» або «веселкою, що кричить». Дехто, однак, критикує Муракамі за комерціалізацію болю, вказуючи на його співпрацю з люксовими брендами. «Чи може мистецтво бути щирим, коли воно продає сумки за 5000 доларів?» — запитує один із коментаторів.
Клівленд як сцена
Вибір Клівленда, промислового міста, що переживає культурне відродження, не випадковий. Музей мистецтв, із його колекцією від Рембрандта до Воргола, давно прагне поєднувати глобальне й локальне. «Муракамі ідеально вписується: він говорить універсальною мовою, але змушує нас дивитися на себе», — каже директорка музею Елізабет Боландер. Виставка, що подорожує з Лос-Анджелеса, адаптована для Клівленда з додаванням нових робіт, що робить її унікальною подією для Середнього Заходу.
Для міста, яке бореться з економічними викликами, виставка — це не лише культурний тріумф, а й економічний поштовх. За оцінками місцевих властей, вона може привабити до 50 000 відвідувачів, приносячи мільйони доларів у готелі, ресторани й крамниці. «Це момент, коли Клівленд сяє», — зазначає мер Джастін Бібб, який особисто привітав Муракамі на відкритті.
Майбутнє мистецтва Муракамі
«Наступаючи на хвіст веселці» — це не лише ретроспектива, а й заява про те, куди рухається Муракамі. У свої 63 роки він залишається невтомним експериментатором, поєднуючи аніме, буддизм і капіталізм у спосіб, який мало хто може повторити. Його нові роботи, як картини Кіото, натякають на повернення до японських коренів після десятиліть західного впливу. «Я хочу, щоб моє мистецтво було мостом між Сходом і Заходом, між минулим і майбутнім», — каже він.
Поки відвідувачі блукають залами, минаючи плачучі квіти й міфічних драконів, вони стикаються з парадоксом: мистецтво, яке здається легким, вимагає важкої роботи — як від творця, так і від глядача. У світі, де травми множаться, а веселки стають рідкістю, Муракамі пропонує не відповіді, а простір для роздумів. У Клівленді, де його квіти розцвітають до вересня, цей простір, де його квіти розцвітають до вересня, цей простір стає притулком — і викликом для всіх, хто шукає сенс у хаосі.
