Знайди те, що шукаєш у своєму місті

АКРОН, Огайо — У той час, коли міста по всій Америці шукають способи об’єднати громади після років роз’єднання, Акрон, штат Огайо, робить ставку на універсальну мову музики та святкування. Цього літа місто, відоме своєю промисловою історією та стійким духом, запрошує мешканців і гостей на серію безкоштовних концертів у парках, що триватимуть до 14 серпня. Ці концерти, які супроводжуються фестивалями з нагоди 200-річчя міста, обіцяють не лише живу музику, але й ігри, розваги та відчуття єдності, яке так потрібне в наш час.Розпочавшись із першого фестивалю 9 червня в парку Хардесті, серія концертів уже зіткнулася з примхами природи: дощ змусив скасувати відкриття. Проте організатори налаштовані оптимістично, адже попереду ще десятки виступів у різних куточках міста — від парку Фаєрстоун до Самміт Лейк. Кожен концерт, що триває з 19:00 до 21:00, супроводжується фестивальними заходами з 18:00, які включають розфарбовування обличчя, ігри на подвір’ї та місцеві делікатеси. Це більше, ніж просто музика — це спроба Акрона переосмислити себе як осередок культури та спільноти.Розклад, що відображає душу містаЦьогорічний розклад концертів вражає різноманітністю: від джазових імпровізацій Eric Everette Jazz до енергійного фанку Funkology, від блюзових акордів Backstreet Blues Band до ностальгійних мелодій 80’s Ladies. Парки Акрона, від Shadyside до Triangle, стануть сценами для місцевих талантів, таких як Lil Eddy and the Boilermakers, і більш відомих гуртів, як The Silk Band. Кожен виступ — це не лише музична подія, але й данина культурному розмаїттю міста, яке святкує своє 200-річчя.Фестивалі з нагоди ювілею, що відбуватимуться в перший і останній тижні серії, додають особливого шарму. Вони є кульмінацією святкувань, що підкреслюють історичну роль Акрона як промислового центру та його сучасне прагнення до інновацій і спільноти. За словами інсайдерів із мерії, ці події є частиною ширшої стратегії міста, спрямованої на залучення молодих сімей і туристів, які шукають автентичних культурних вражень.Погода як виклик, але не перешкодаПогода, як показав скасований концерт 9 червня, може стати непередбачуваним фактором. Управління парків і відпочинку Акрона оперативно інформуватиме про будь-які скасування через свою сторінку у Facebook, що стало звичною практикою для місцевих жителів. Проте організатори запевняють, що навіть дощ не зможе затьмарити дух цих заходів. “Це Акрон, — сказав один із координаторів, який побажав залишитися анонімним. — Ми звикли до викликів і вміємо їх долати”.Чому це важливоДля Акрона, міста, яке часто залишається в тіні більших сусідів, таких як Клівленд, ці концерти є чимось більшим, ніж просто розвага. Вони є частиною ширшої історії про відродження, про те, як громада може зібратися разом, щоб святкувати своє минуле і будувати майбутнє. У час, коли багато міст борються з економічними труднощами, Акрон використовує музику як спосіб нагадати своїм жителям про їхню спільну ідентичність.Для тих, хто планує відвідати, ось ключові дати та місця:Парк Хардесті: Від джазу Eric Everette Jazz (30 червня) до рок-н-ролу Time Machine (4 серпня).Парк Фаєрстоун: Van Sailin’ (10 червня) і Akron Big Band (15 липня).Shadyside Park: 45RPM (11 червня) і Magnificent Goat Brothers (25 червня).Lawton Street CC: Red Rose Panic (26 червня) і Jul Big Green (3 липня).Triangle Park: One Fine Day (11 липня) і Xcetera (1 серпня).Інші локації: Від Patterson Park до Самміт Лейк, кожен куточок міста матиме свою музичну історію.Заклик до діїЯкщо ви любите живу музику або просто хочете відчути дух Акрона, ці концерти — ідеальна нагода. Візьміть із собою плед, кілька друзів і відкрийте для себе місто, яке звучить так само яскраво, як і його історія. Слідкуйте за оновленнями на сторінці Akron Recreation and Parks у Facebook, щоб не пропустити жодного акорду через примхи погоди. Акрон чекає на вас — і його мелодії варті того, щоб їх почути.

ПАРМА, Огайо — У місті, де рожеві фламінго стали більше ніж просто символом, крадіжка ще однієї семифутової статуї викликала хвилю обурення та смутку. У п’ятницю, 6 червня 2025 року, з перехрестя Бродв’ю-роуд і Сноу-роуд зникла культова статуя, присвячена чотирирічній Аві, онуці місцевого жителя Денніса Васко, яка живе з невербальним аутизмом. Цей злочин, що повторює схожу крадіжку минулого року, не лише образив громаду, але й змусив Парму замислитися над тим, як захистити свої символи в епоху, коли навіть благодійні жести стають мішенню. Поки поліція обіцяє знайти винних, а місто готує заміну, історія фламінго оголює глибші питання про громадську гордість і вразливість.Символ, що об’єднуєФламінго в Пармі — це не просто декоративні птахи. Їхня історія сягає 1960-х, коли пластикові фламінго стали символом кітчевого шарму передмість. Для Парми, міста з населенням 80 000, ці статуї стали талісманами, що втілюють стійкість і місцеву ідентичність. У 2020 році перша металева статуя з’явилася біля вивіски «Parma» в парку Ентоні Зіленскі, профінансована за рахунок пожертв на згадку про жертв раку молочної залози. У квітні 2025 року дві нові статуї, одна з яких — подарунок Васко для його онуки, були встановлені з надією зміцнити цей зв’язок. «Ава любить фламінго, — розповів Васко News 5. — Її радість від них — це те, що надихнуло мене пожертвувати 2000 доларів.»Але радість тривала недовго. У п’ятницю статуя на Бродв’ю зникла, залишивши лише порожній постамент і розбиті серця. «Це відчувається як персональна образа, — сказав мер Тім ДеГітер. — Це не просто метал, це символ для дитини, для сім’ї, для нашого міста.» На X користувачі висловлюють гнів: «Хто краде фламінго, присвячене дитині з аутизмом? Парма заслуговує кращого», — пише @ParmaPride.Дежавю крадіжкиКрадіжка 2025 року — не перша. У травні 2024 року інший фламінго біля вивіски «Parma» було викрадено трьома молодиками — Тейлором Полом Пупкевичем, Маркусом Ентоні Балуе та Девідом Россом Бураком. Зловмисники, спіймані на камерах, намагалися заштовхати статую до багажника, але покинули її пошкодженою. Усі троє визнали себе винними у вандалізмі, отримавши 180 днів умовного ув’язнення, які’ю до, 5000 доларів штрафу та 5000 годин громадських робіт, включаючи 2500 годин на підтримку організацій із боротьби з раком.Ця справа, що набула розголосу, змусила Парму посилити захист статуй, але, як показує нова крадіжка, цього було недостатньо. «Ми живемо у світі камер, — зазначив ДеГітер. — Сховати восьмифутового фламінго важко.» Поліція Парми, відома своєю ефективністю, уже аналізує записи з камер на перехресті та сусідніх бізнесів, сподіваючись швидко знайти підозрюваних.Державний представник Шон Бреннан, який спочатку вважав новину жартом, висловив розчарування. «Це не шкільний розіграш, — каже він. — Наші поліцейські змушені відволікатися від серйозних злочинів, щоб шукати фламінго. Це ганьба.» Бреннан, демократ, який активно просуває місцеві ініціативи, як-от визнання судака офіційною рибою Огайо, бачить у крадіжці виклик громадській єдності.Чому фламінго?Мотив крадіжки залишається загадкою. Дехто припускає, що це витівка випускників, адже червень — сезон шкільних випусків. «Це може бути дурний жарт, але я вже нікому не вірю», — зізнається Бреннан. Інші, як Васко, підозрюють цілеспрямовану злість. «Це зробили дитині, яка не може себе захистити, — сказав він. — Поверніть його, і ми забудемо.» Статуя, вартістю 500 доларів, має більшу сентиментальну цінність, ніж матеріальну, що робить злочин особливо цинічним.Місцеві активісти на X припускають, що повторні крадіжки відображають ширшу проблему: брак поваги до громадського майна в передмістях, де дрібні злочини, як нещодавні пограбування в Парма-Гайтс, стають нормою. Проте ДеГітер відкидає песимізм, наголошуючи на силі громади. «Парма — це місто, де люди піклуються одне про одного, — пояснив він. — Ми не дозволимо кільком злодіям затьмарити наш дух.»Плани на майбутнєМісто не втрачає часу. Запасна статуя фламінго, що зберігалася на випадок надзвичайних ситуацій, буде встановлена на перехресті до кінця тижня. ДеГітер також оголосив про встановлення камери спостереження безпосередньо над новим фламінго, щоб запобігти подальшим крадіжкам. «Ми вчимося на помилках», — запевнив він.Крадіжка припала на незручний момент: у 2026 році Парма святкуватиме 200-річчя, і фламінго стануть центральною темою святкувань. «Це буде яскраво, шокуюче, по-пармськи», — обіцяє ДеГітер, натякаючи на фестивалі, паради та, можливо, нові статуї. Місцеві бізнеси, як-от нещодавно відкритий Jimmy John’s на Бродв’ю, уже готуються долучитися до ювілею, сподіваючись на приплив туристів.Васко, попри розчарування, зберігає надію: «Я хочу, щоб Ава знову побачила свого фламінго, — сказав він. — Я вірю, що поліція Парми зробить усе можливе.» Він закликав злодіїв здатися, попередивши, що затягування лише погіршить їхнє становище. «Ви образили ціле місто. Це не варте того.»Глибший контекстІсторія фламінго у Пармі — це більше, ніж хроніка дрібних злочинів. Це розповідь про громаду, яка бореться за свої символи в часи, коли навіть невинні жести стають мішенями. Парма, як і багато передмість Америки, балансує між ностальгією за минулим і прагненням до оновлення. Зростання населення Клівленда, за даними перепису 2024 року, дає надію на економічне відродження регіону, але такі інциденти нагадують про виклики, з якими стикаються громади на цьому шляху.Поки Парма чекає на повернення свого фламінго, місто готується до нових битв — за безпеку, за єдність, за право залишатися собою. «Фламінго повернеться, — обіцяє ДеГітер. — І ми будемо сильнішими.» Для Ави та тисяч інших жителів Парми ці рожеві птахи — не просто статуї, а символи надії, які ніхто не зможе вкрасти назавжди.

АКРОН, Огайо — У місті, яке дало світу гумові шини та культові дирижаблі, небо над Акроном цього тижня стане полотном для історичного видовища. У вівторок, 3 червня 2025 року, три аеростати Goodyear — Wingfoot One, Wingfoot Two і Wingfoot Three — зійдуться разом у рідному небі Огайо, щоб відзначити 100-річчя першого польоту брендованого дирижабля компанії. Це рідкісне зібрання, востаннє бачене в 2018 році, є не лише святкуванням авіаційної спадщини, а й любовним листом до міста, яке дихає разом із Goodyear. Поки пілоти готуються до польотів над центром міста, а жителі Акрона дістають камери, ця подія нагадує: в епоху реактивних літаків і дронів дирижаблі все ще зачаровують уяву.Століття в повітріРівно сто років тому, 3 червня 1925 року, дирижабль Pilgrim, перший брендований аеростат Goodyear, здійнявся над Wingfoot Lake у Суффілд Тауншип, неподалік від Акрона. Цей політ, що ознаменував початок рекламної ери в авіації, поклав основу для спадщини, яка охопила війни, спортивні арени та голлівудські екрани. Сьогодні Wingfoot One, прикрашений ретро-оформленням у сріблясто-чорних тонах на честь Pilgrim, поведе своїх побратимів — Wingfoot Two з Флориди та Wingfoot Three з Каліфорнії — у триденному «переможному колі» над Акроном. «Це більше, ніж реклама шин, — каже Джо Ербс, старший пілот Wingfoot One, уродженець північного сходу Огайо. — Це спосіб об’єднати людей, показати їм світ із нової перспективи».Goodyear, заснована в Акроні в 1898 році, зробила дирижаблі своїм символом, починаючи з 1910 року, коли компанія почала виробляти гумові покриття для повітряних суден. Від військових дирижаблів Першої та Другої світових воєн до першого прямого ефіру з Rose Bowl у 1955 році, аеростати Goodyear стали синонімом американської винахідливості. Сучасні моделі, як-от Wingfoot One, є напівжорсткими дирижаблями, довжиною 75 метрів, із внутрішнім каркасом, що дозволяє їм маневрувати зі швидкістю до 70 миль на годину та перевозити до 12 пасажирів. «Це не просто ностальгія, — зазначає головний пілот Джеррі Хіссем, який провів 28 років за штурвалом. — Це інженерне диво, яке досі вражає».Де і коли дивитисяСвяткування, прив’язане до біцентенарію Акрона, розпочнеться 3 червня о 11:00 за сприятливої погоди, коли три дирижаблі злетять із Wingfoot Lake State Park за адресою 993 Goodyear Park Blvd, Могадор. Найкращий вид відкриється з набережної парку, де фанати авіації та сім’ї зберуться, щоб зафіксувати історичний момент. О 17:00–18:30 дирижаблі пролетять над Lock 3 (200 South Main St.), де мер Шаммас Малік виголосить свою другу промову про стан міста. «Це символ гордості Акрона», — сказав Малік, чий офіс координує святкування.О 19:35 дирижаблі з’являться над Canal Park під час гри Akron RubberDucks проти Chesapeake Baysox. Перші 1000 уболівальників отримають пам’ятні футболки до ювілею Goodyear. У середу, 4 червня, аеростати знову пролетять над містом, починаючи з 10:00, охоплюючи центр і східний Акрон. Хоча точні маршрути не оголошені, Goodyear радить стежити за небом із відкритих майданчиків, як-от парки чи узбіччя. «Це як полювання за скарбами, — сміється Хіссем. — Ти чуєш їх гудіння, і серце завмирає».Погода, як завжди, може внести корективи. У 2018 році дощ затримав подібний політ, а в 2002 році чотири дирижаблі Goodyear зібралися разом уперше з 1960-х. «Ми залежимо від вітру й сонця, — пояснює Ербс, відставний військовий льотчик, який порівнює політ у формації з танцем. — Але коли все складається, це магія». Для тих, хто пропустить шоу, Goodyear планує відвідати 100 міст у 2025 році, але Акрон залишиться єдиним, де зійдуться всі три аеростати.Спадщина, що літаєДля Акрона, міста, яке виросло разом із Goodyear, дирижаблі — це більше, ніж маркетинг. «Майже кожен тут має зв’язок із компанією, — каже Хіссем, згадуючи родичів, які працювали на заводах Goodyear. — Це наша душа». Музей у Wingfoot Lake Hangar зберігає артефакти, як-от фотографії першого польоту Pilgrim і пасажирські кабіни минулих моделей. У 1928 році один із дирижаблів приземлився на даху універмагу в центрі Акрона, викликавши захват місцевих газет. Сьогодні аеростати Goodyear знялися в таких фільмах, як «Шрам» і «Зірка народилася», і пролетіли над 2000 подій, від Олімпіад до Суперкубків.Але за святковим настроєм ховаються виклики. Дирижаблі, хоч і ефективні для реклами, коштують мільйони в обслуговуванні, а їхня роль у цифрову еру викликає дебати в штаб-квартирі Goodyear. «Дрони дешевші, але вони не мають душі», — написав користувач на платформі X, коментуючи ювілей. Адам Басара, пілот із 12-річним стажем, бачить у дирижаблях щось більше: «Вони надихають. Хтось побачить нас і захоче винайти щось нове».Погляд у небоПоки Акрон готується до шоу, громада згадує свою історію. Від військових дирижаблів, які охороняли конвої під час Другої світової, до пасажирів, як-от Амелія Ерхарт, що підіймалися на борт, Goodyear створив легенду, яка виходить за межі шин. Для Ербса, який називає політ над Акроном «подорожжю додому», і для тисяч жителів, що виглядатимуть у небо, ці три дні — це момент єднання. «Ми не просто літаємо, — каже він. — Ми нагадуємо людям мріяти».Тож беріть камери, шукайте місце з гарним видом і дивіться вгору. У місті, яке навчило світ літати, дирижаблі Goodyear нагадують: деякі мрії легші за повітря.

1 червня 2025 року у місті Бродв’ю-Гайтс (штат Огайо) відбулася подія, що зібрала сотні поціновувачів українського мистецтва та культури — весняний концерт ансамблю українського танцю «Kashtan» під назвою Culture in Motion. Захід проходив у залі середньої школи Brecksville-Broadview Heights High School, де глядачі мали змогу побачити яскраве втілення українського духу через музику, пісню та танець.Ансамбль «Kashtan» вже понад 30 років є невід’ємною частиною культурного життя Клівленда і всього штату Огайо. Від свого заснування у 1979 році під керівництвом Маркіяна Комичака, ансамбль виріс із навчального танцювального гуртка при українській церкві Покрови до справжнього сценічного колективу, який здобув визнання не лише в США, а й за кордоном. Зараз художнє керівництво «Kashtan» здійснюють Джонатан Хейнал і Андреа Комичак Мурал.Весняний концерт 2025 року став черговим свідченням високого професіоналізму, енергії та відданості українській культурі, якою славиться ансамбль. У програмі були представлені як класичні народні танці, так і сучасні інтерпретації українських хореографічних мотивів. Особливу увагу глядачів привернула майстерність наймолодших учасників школи, які впевнено та натхненно демонстрували свої вміння на великій сцені.Родзинкою концерту стали виступи запрошених гостей, серед яких — видатний бандурист Максим Малай, польський фольклорний ансамбль Piast – Polish Artistic Folk Song & Dance Ensemble та ірландські танцівники Murphy Irish Dancers. Їхня участь надала події інтернаціонального забарвлення та ще раз підтвердила: мистецтво єднає народи, відкриваючи двері до глибшого взаєморозуміння і поваги між культурами.Окрім видовищної хореографії, концерт виконував важливу місію — зберігати й передавати українську спадщину наступним поколінням. Як підкреслюють організатори — Українська культурно-освітня асоціація (UCAA), збереження української душі через пісню й танець є головним завданням їхньої діяльності. Саме завдяки таким заходам молодь української діаспори має можливість глибше пізнавати свої корені, вивчати мову, традиції та історію.«Kashtan» за свою багаторічну історію виступав у Чикаго, Піттсбурзі, Філадельфії, Вашингтоні, Нью-Йорку, Детройті, а також на міжнародних фестивалях, зокрема у Львові, де ансамбль здобув гран-прі на Міжнародному фольклорному фестивалі — найвищу нагороду для закордонного українського танцювального колективу.Сьогодні ансамбль продовжує розвиватися, виховуючи нові покоління танцівників, деякі з яких вже стали професійними артистами й викладачами у провідних трупах США та інших країн. Кожен концерт «Kashtan» — це не просто виступ, а емоційна подорож до серця України, що б’ється в ритмі танцю, у звуках бандури, в розмаїтті вишиванок та дзвінких голосах юних артистів.Весняний концерт Culture in Motion залишив у серцях глядачів теплі спогади й гордість за українську спадщину. І поки у США є такі колективи, як «Kashtan», можна бути впевненим: українська культура не лише зберігається — вона живе, розвивається і надихає.Вплив Kashtan на культурне життяKashtan – це не лише школа танцю чи сценічний колектив, а й платформа для розвитку талантів. За роки існування ансамбль виховав численних професійних танцюристів та викладачів, які працюють у відомих колективах США та за кордоном. Їхній успіх є свідченням відданості Kashtan справі збереження та популяризації української культури.Концерт «Kashtan – Culture in Motion» став ще одним доказом того, що українська культура жива та процвітає навіть далеко від батьківщини. Завдяки майстерності виконавців, підтримці громади та невтомній роботі UCAA, Kashtan продовжує надихати глядачів і передавати красу українського народного танцю новим поколінням. Цей вечір у Brecksville-Broadview Heights High School став незабутнім святом музики, танцю та культурної спадщини, яке ще довго залишатиметься в серцях усіх присутніх.

ЧИКАГО — У місті, де хмарочоси цілують небо, а береги озера Мічиган ваблять прохолодою, Чикаго закріпило своє місце серед туристичних перлин Америки. За результатами опитування Tripadvisor, опублікованими 27 травня 2025 року, Місто вітрів посіло п’яте місце серед найкращих літніх напрямків США, поступившись лише Лас-Вегасу, Нью-Йорку, Міртл-Біч і Оушен-Сіті. Понад 2800 мандрівників із США та п’яти інших країн, опитаних щодо планів на літо з 1 червня по 31 серпня, визнали Чикаго магнітом для тих, хто шукає культури, смаку й урбаністичного шарму. У рік, коли місто прийняло рекордні 55 мільйонів відвідувачів, Чикаго не просто тримається в грі — воно переписує правила літнього туризму.Чому Чикаго?Чикаго, із його архітектурними шедеврами, гастрономічною сценою й пульсуючим ритмом, давно перестало бути просто промисловим центром. Опитування Tripadvisor, яке відображає настрої як американських, так і міжнародних мандрівників, підкреслює привабливість міста для тих, хто хоче поєднати міське життя з відпочинком. «Чикаго — це місто, яке має все: від музеїв світового класу до піци глибокого дека й джазових клубів, що оживають після заходу сонця», — зазначає Сара Нельсон, аналітик Tripadvisor. П’яте місце в рейтингу, де домінують пляжні курорти й гральні столи Вегаса, — це свідчення універсальності Чикаго.Місто зачаровує різноманіттям. Millennium Park, із його культовою «Хмарною брамою» (або «Бобом», як називають її місцеві), притягує сім’ї й інстаграм-блогерів. Архітектурні тури річкою Чикаго відкривають історію міста, де кожен хмарочос — це розповідь про амбіції. А гастрономічна сцена, від легендарної піцерії Lou Malnati’s до ресторанів із зірками Michelin, як Alinea, робить Чикаго меккою для гурманів. «Тут є енергія, яка заряджає, — каже Марія Гонсалес, туристка з Мехіко, яка планує відвідати місто в липні. — Це не просто місце, це відчуття».Рекордний рік і глобальна конкуренціяЧикаго не просто тримається в топі — воно б’є рекорди. За даними Choose Chicago, у 2024 році місто відвідали 55,2 мільйона людей, що на 6,5% більше, ніж роком раніше. Цей стрибок частково пояснюється відновленням після пандемії та агресивною маркетинговою кампанією, яка позиціонує Чикаго як цілорічний напрямок. Фестивалі, як-от Lollapalooza, що щороку збирає сотні тисяч меломанів, і Chicago Air and Water Show, де винищувачі гудуть над озером, додають місту літнього магнетизму.У рейтингу Tripadvisor Чикаго обійшло такі популярні напрямки, як Гонолулу й Нешвілл, але поступилося пляжним гаваням Флориди, три з яких увійшли до топ-10. На міжнародній арені Канкун, Париж і Лондон очолили список, але Чикаго залишається конкурентоспроможним завдяки доступності — авіаквитки з Європи до О’Хара часто дешевші, ніж до Нью-Йорка, а готелі пропонують ширший діапазон цін. «Чикаго дає вам мегаполіс за ціною, яка не змушує гаманець тремтіти», — зазначає джерело в туристичній індустрії міста.Виклики й тріумфиТа за блиском туристичного буму ховаються виклики. Чикаго, як і багато великих міст, бореться з проблемами безпеки в окремих районах, що іноді відлякує мандрівників. У 2024 році рівень злочинності знизився на 8% порівняно з попереднім роком, але інциденти, як нещодавня стрілянина в Акроні, нагадують про вразливість урбаністичного життя. Мер Брендон Джонсон, який активно просуває туризм, інвестує в громадські програми, щоб зробити туристичні зони, як The Loop і Magnificent Mile, безпечнішими. «Ми показуємо світу, що Чикаго — це не лише заголовки, а й гостинність», — заявив він на недавній прес-конференції.Місцеві жителі, однак, мають змішані почуття. «Туристи — це добре для економіки, але влітку в центрі не проштовхнутися», — скаржиться Анна Ковальські, власниця кав’ярні в Wicker Park. На платформі X чикагці жартують, що «Millennium Park — це тепер Disneyland для туристів», але визнають, що наплив гостей підтримує малі бізнеси, особливо після економічних потрясінь пандемії.Погляд у майбутнєЧикаго не планує зупинятися. Choose Chicago анонсувала кампанію на 2025 рік, що фокусується на менш відомих перлинах, як-от квартал Pilsen із його мексиканськими муралами чи джазові вечори в Bronzeville. Місто також готується до повернення подій, скасованих через пандемію, зокрема нового гастрономічного фестивалю Taste of Chicago 2.0, який обіцяє стати хітом у серпні. «Ми хочемо, щоб люди бачили не лише хмарочоси, а й душу міста», — каже Лінн Осмонд, директорка Choose Chicago.Поки Лас-Вегас заманює казино, а Нью-Йорк — бродвейськими вогнями, Чикаго пропонує щось унікальне: місце, де культура, історія й смак переплітаються на тлі озера, що мерехтить під літнім сонцем. П’яте місце в рейтингу Tripadvisor — це не просто цифра, а визнання того, що Місто вітрів стало невід’ємною частиною американської мрії про подорожі. Для тих, хто планує літо, Чикаго шепоче: приїжджайте, і ми покажемо вам, чому ми незабутні.

КЛІВЛЕНД, Огайо — У залах Клівлендського музею мистецтв, де класика переплітається з сучасністю, японський художник Такаші Муракамі розгорнув свою барвисту, але глибоко тривожну оповідь. Його нова виставка, «Наступаючи на хвіст веселці», що відкрилася 25 травня 2025 року, зібрала понад 100 робіт — від мультяшних квітів із кров’ю на пелюстках до анатомічних скульптур, що оголюють кістки й серце. Оновлена версія експозиції, яка дебютувала в Лос-Анджелесі, ця виставка є не просто святом поп-культури, а роздумом про травми, що формують суспільства, і про мистецтво, яке їх віддзеркалює. Муракамі, чиї усміхнені квіти прикрашають сумки Louis Vuitton і мерч Головної бейсбольної ліги, запрошує відвідувачів зазирнути за яскраву поверхню — у темряву колективної пам’яті Японії.Мистецтво на межі радості й болюТакаші Муракамі, якого часто називають «японським Енді Ворголом», давно завоював світ своєю естетикою «суперфлет» — глянцевою, мультяшною, але багатошаровою. У Клівленді він виходить за межі комерційного блиску, пропонуючи роботи, що балансують між дитячою наївністю й історичною скорботою. «Люди думають, що моє мистецтво легке, популярне, — сказав Муракамі в інтерв’ю Associated Press. — Але це моя пастка. Я ховаю глибину за кольорами». Ця глибина, за словами куратора Еда Шада з музею The Broad у Лос-Анджелесі, криється в дослідженні травм — від особистих до національних.Виставка, що триватиме до 7 вересня, проводить відвідувачів через три ключові травми Японії: атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі 1945 року, землетрус і цунамі Тохоку 2011 року, що спричинили катастрофу на Фукусімі, та пандемію COVID-19. Хоча прямі образи цих подій відсутні, їхній відгомін відчувається в кожній роботі. Стіна, вкрита квадратними портретами квітів, що плачуть, стікають кров’ю чи впадають у зомбі-подібний транс, створює ефект веселки, яка водночас зачаровує й лякає. «Ці квіти — як ми, — пояснює Шад. — Вони усміхаються, але несуть шрами».Скульптура «Пом і я», де Муракамі та його собака зображені наполовину анатомічно — із видимими органами й кістками, наполовину як звичайні постаті, — є медитацією на роздвоєність. «Це я, розірваний між Японією та Заходом, між тілом і душею», — сказав художник. Інсайдери, знайомі з його творчістю, зазначають, що ця робота відображає особистий досвід Муракамі в Америці, де його сприймали як екзотичного «іншого», попри глобальну славу.Храм і дракони: Духовний вимірПеред входом до головної зали відвідувачі проходять через відтворення Юмедоно — восьмикутної будівлі храму Хорюдзі в Нарі, що символізує буддистське просвітлення. Муракамі, за його словами, черпав натхнення з серіалу «Сьоґун» (2024), який оживив для західної аудиторії самурайську Японію. «Я хотів, щоб люди відчули сакральність перед тим, як увійти в мій світ», — пояснив він. Усередині цієї споруди — чотири нові картини, створені між 2023 і 2025 роками: «Синій дракон Кіото», «Птах-мільйонер Кіото», «Білий тигр Кіото» та «Чорна черепаха Кіото». Ці міфічні образи, виконані в яскравих тонах, відсилають до східної космології, але водночас пульсують сучасною енергією, ніби поєднуючи стародавні храми з неоновими вулицями Токіо.Ця духовна рамка контрастує з комерційною славою Муракамі, чиї колаборації з Louis Vuitton, Kanye West і Billie Eilish принесли йому мільйони. Але в Клівленді він відходить від образу поп-зірки, нагадуючи, що його мистецтво — це діалог із культурою, а не лише товар. «Він грає з капіталізмом, але ніколи не дозволяє йому себе поглинути», — каже джерело, близьке до галерейного світу Лос-Анджелеса.Травма як дзеркало суспільстваЕд Шад, чиї кураторські нотатки стали основою для розуміння виставки, підкреслює її універсальність. «Портрети Муракамі — це не лише Японія. Вони про те, як будь-яке суспільство реагує на біль, як воно лікує рани», — говорить він. Атомні бомбардування залишили шрами в японській психіці, Фукусіма підірвала довіру до технологій, а пандемія викрила крихкість глобалізації. Квіти Муракамі, що то сміються, то плачуть, уособлюють цю подвійність: радість існування поряд із пам’яттю про втрати.Відвідувачі, які блукають залами, відчувають цю напругу. «Я прийшла через квіти, але залишилася через емоції», — каже Емілі Картер, місцева вчителька, яка відвідала виставку в день відкриття. На платформі X користувачі діляться враженнями, називаючи роботи «мультиками з душею» або «веселкою, що кричить». Дехто, однак, критикує Муракамі за комерціалізацію болю, вказуючи на його співпрацю з люксовими брендами. «Чи може мистецтво бути щирим, коли воно продає сумки за 5000 доларів?» — запитує один із коментаторів.Клівленд як сценаВибір Клівленда, промислового міста, що переживає культурне відродження, не випадковий. Музей мистецтв, із його колекцією від Рембрандта до Воргола, давно прагне поєднувати глобальне й локальне. «Муракамі ідеально вписується: він говорить універсальною мовою, але змушує нас дивитися на себе», — каже директорка музею Елізабет Боландер. Виставка, що подорожує з Лос-Анджелеса, адаптована для Клівленда з додаванням нових робіт, що робить її унікальною подією для Середнього Заходу.Для міста, яке бореться з економічними викликами, виставка — це не лише культурний тріумф, а й економічний поштовх. За оцінками місцевих властей, вона може привабити до 50 000 відвідувачів, приносячи мільйони доларів у готелі, ресторани й крамниці. «Це момент, коли Клівленд сяє», — зазначає мер Джастін Бібб, який особисто привітав Муракамі на відкритті.Майбутнє мистецтва Муракамі«Наступаючи на хвіст веселці» — це не лише ретроспектива, а й заява про те, куди рухається Муракамі. У свої 63 роки він залишається невтомним експериментатором, поєднуючи аніме, буддизм і капіталізм у спосіб, який мало хто може повторити. Його нові роботи, як картини Кіото, натякають на повернення до японських коренів після десятиліть західного впливу. «Я хочу, щоб моє мистецтво було мостом між Сходом і Заходом, між минулим і майбутнім», — каже він.Поки відвідувачі блукають залами, минаючи плачучі квіти й міфічних драконів, вони стикаються з парадоксом: мистецтво, яке здається легким, вимагає важкої роботи — як від творця, так і від глядача. У світі, де травми множаться, а веселки стають рідкістю, Муракамі пропонує не відповіді, а простір для роздумів. У Клівленді, де його квіти розцвітають до вересня, цей простір, де його квіти розцвітають до вересня, цей простір стає притулком — і викликом для всіх, хто шукає сенс у хаосі.

У травні 2025 року, коли дух боротьби заливає вулиці українських міст, а діаспора від Нью-Йорка до Сіднея вдягає барвисті сорочки, світ відзначає День Вишиванки — свято, що стало гімном національній гордості, незламності та любові до України. Цей день, який щороку припадає на третій четвер травня, є не просто даниною традиційному одягу, а потужним символом культурної спадщини, що об’єднує українців у їхній боротьбі за свободу та ідентичність, особливо на тлі війни з росією.Витоки вишиванки: від давнини до сучасностіВишиванка — це не просто одяг, а код нації, витканий із ниток історії. Її коріння сягає тисячоліть, до часів трипільської культури, коли геометричні орнаменти на тканинах були не лише прикрасою, а й оберегами, що захищали від зла. Кожен регіон України вплітав у вишивку власну душу: червоно-чорні візерунки Полтавщини розповідали про пристрасть і боротьбу, ніжні квіти Поділля — про любов до землі, а строгі ромби Полісся — про мудрість предків. Використовуючи лише лляні чи конопляні тканини та природні барвники, майстрині століттями передавали мистецтво вишивки від покоління до покоління, зберігаючи його як святиню.У XIX столітті вишиванка стала маркером національної свідомості. Під час польських і російських окупацій, коли українська мова та культура зазнавали утисків, вишита сорочка залишалася актом тихого спротиву. «Це був спосіб сказати: ми є, ми живі», — зазначає Олена Скрипка, історик із Київського національного університету. У XX столітті, попри радянські репресії, вишиванка зберігала свою силу, стаючи символом дисидентів і борців за незалежність.День Вишиванки: від студентської ініціативи до глобального святаДень Вишиванки народився 2006 року в Чернівцях завдяки студентці Лесі Воронюк, яка запропонувала один день присвятити носінню традиційного одягу. Ідея, що почалася як локальна акція, за лічені роки охопила всю Україну, а згодом — світ. Сьогодні це свято, яке не має офіційного статусу, але має неймовірну силу: від маленьких сіл до мегаполісів, від Капітолію у Вашингтоні до Єлисейських Полів у Парижі, люди вдягають вишиванки, щоб висловити солідарність із Україною.У 2025 році День Вишиванки набуває особливого значення. На тлі триваючої війни з росією, яка з 2014 року, а особливо з 2022-го, намагається знищити українську ідентичність, вишиванка стала символом незламності. «Кожен стібок — це наша відповідь агресору, — каже Марія Коваль, дизайнерка вишиванок із Львова, чиї роботи носять у Європі та США. — Це не просто тканина, це наша броня». У містах, що зазнали російських обстрілів, як Харків чи Запоріжжя, люди вдягають вишиванки на знак того, що культура сильніша за ракети.Любов до України: єдність через океаниДень Вишиванки — це також свято діаспори, яка зберігає любов до України за тисячі кілометрів від батьківщини. У США, де проживає понад мільйон українців, свято відзначають із розмахом. У Чикаго, де українська громада одна з найбільших, на центральних площах проходять паради у вишиванках, а в Нью-Йорку біля Українського інституту Америки влаштовують ярмарки з традиційними сорочками та майстер-класами з вишивки. «Для нас це спосіб залишатися українцями, навіть якщо ми народилися тут», — ділиться Анна Гринишин, організаторка заходів у Детройті, чия сім’я емігрувала після Другої світової війни.У 2025 році підтримка України в США набула нового масштабу. За інсайдерською інформацією, американські конгресмени, які виступають за військову та гуманітарну допомогу Києву, планують приєднатися до святкувань, вдягнувши вишиванки на знак солідарності. У містах від Лос-Анджелеса до Маямі українські громади організовують благодійні вечори, щоб зібрати кошти для Збройних сил України та постраждалих від війни.Світова підтримка не менш вражаюча. У Канаді, Австралії, Німеччині та навіть Японії українські діаспори та їхні союзники влаштовують флешмоби, концерти й виставки, присвячені вишиванці. У Лондоні минулого року на Трафалгарській площі сотні людей у вишитих сорочках утворили живий тризуб, і організатори обіцяють повторити акцію цього травня. «Вишиванка стала глобальним символом свободи, — каже Оксана Левчук, активістка з Торонто. — Вона об’єднує нас усіх».Боротьба і спадщина: вишиванка як символ опоруУ 2025 році День Вишиванки як і в попередні роки відображає дух українців у війні з росією. На фронті солдати носять вишиванки під бронежилетами, а в тилу волонтери вишивають сорочки для поранених бійців. «Це нагадує нам, за що ми боремося, — каже капітан ЗСУ Олексій Шевчук із Дніпра. — Наша культура — це те, що росія хоче знищити, але вона ніколи не переможе».Національна спадщина, втілена у вишиванці, стала щитом проти спроб русифікації. У тимчасово окупованих регіонах, як-от Херсон чи Мелітополь, люди ризикують життям, носячи вишиті сорочки на знак протесту. У звільнених містах, як Ірпінь чи Буча, День Вишиванки цього року планують відзначити з особливим розмахом, щоб підкреслити перемогу духу над руйнуванням.Майбутнє вишиванки: від традиції до модернуСьогодні вишиванка переживає ренесанс. Сучасні дизайнери, як-от Віта Кін чи Юлія Магдич, поєднують традиційні орнаменти з модними кроями, роблячи вишиті сорочки популярними на світових подіумах. У 2025 році в Парижі планується показ колекції, натхненної українською вишивкою, а в Нью-Йорку українські бренди відкривають нові бутики. «Вишиванка — це не архаїка, це вічність», — каже Магдич, чиї роботи носили голлівудські зірки.День Вишиванки 2025 року — це не лише свято, а й нагадування: Україна жива, її культура процвітає, а її люди — незламні. Від київських бульварів до бруклінських вулиць, від фронтових окопів до світових столиць, вишиванка об’єднує мільйони сердець. У світі, що палає війнами й поділами, вона залишається символом любові, стійкості й надії — ниткою, що з’єднує минуле з майбутнім і Україну з усім світом.

У час, коли Україна продовжує виборювати своє право на існування та свободу, тисячі миль від лінії фронту, в серці американського Середнього Заходу, лунала музика, що глибше за слова. Минулого вікенду у Клівленді та Детройті відбулися унікальні концерти Української капели бандуристів — виступи, які перетворилися на духовне паломництво, акт солідарності та мистецький маніфест.Під склепіннями середньої школи в Норт Роялтоні (штат Огайо) та в громадському центрі Уоррена (штат Мічиган) розгорнулися вечори, сповнені звучанням бандури — інструмента, що став символом української ідентичності. Але аудиторія почула не просто музику. Вони стали свідками чогось набагато більшого: ритуалу національної пам’яті, художньої непокори та гуманітарної місії. У програмі — козацькі думи, твори українських класиків, сучасні композиції, натхненні подвигом військових на передовій. Сцена змінювалася від глибокого скорботного мінору до піднесених патріотичних акордів. Кожен номер супроводжувався мультимедійними вставками — знімками з фронту, архівними кадрами й портретами загиблих героїв.Особливу увагу викликала прем’єра пісні, присвяченої медикам і волонтерам, написаної на основі листів із зони бойових дій. Глядачі плакали. Стояли. Аплодували стоячи.Кошти, зібрані на обох концертах, будуть спрямовані на гуманітарну допомогу пораненим воїнам, а також на підтримку Фонду бандурної освіти, що навчає нове покоління музикантів з України та діаспори. За словами організаторів, це — інвестиція в культурну стійкість, яка не менш важлива, ніж зброя. "Цей концерт — про те, що не можна стерти націю, доки звучить її пісня", — сказав один з ветеранів, який виступив перед публікою перед початком концерту.Концерти стали яскравим прикладом того, як українська діаспора в США не просто спостерігає за подіями вдома, а активно долучається до підтримки країни через культуру, благодійність і просвітництво. У залі були присутні й американські ветерани, і волонтери, і меценати, які підтримують Україну з першого дня повномасштабного вторгнення.У той час як світ продовжує боротися з кризами — геополітичними, гуманітарними, моральними — ці концерти нагадали: культура залишається надійною зброєю в боротьбі за людяність. І поки струни бандури звучать на сценах світу — Україна звучить. Живе. Бореться.

У суботу, в Пармі, штат Огайо, відбулася одна з найяскравіших подій весни — концерт жіночого ансамблю бандуристок WBENA (Women's Bandura Ensemble of North America) у рамках туру Near & Far Spring 2025. Захід став частиною серії концертів під назвою «Songs from Near & Far», що об’єднує музичні твори з різних куточків світу в інтерпретації українського традиційного інструменту — бандури. https://www.youtube.com/watch?v=CZro9RnLvj0&ab_channel=Vdomacom Концерт пройшов у надзвичайно теплій атмосфері, зібравши українську громаду та поціновувачів культури, які мали можливість насолодитися не лише високим рівнем виконання, а й широким репертуаром — від класики до сучасності, від кримськотатарських мелодій до джазових стандартів. Особливістю програми стала багатожанровість і культурне розмаїття. На сцені пролунали твори таких митців, як Григорій Китастий, Олександр Білош, Святослав Вакарчук, Мирослав Скорик, Анатолій Пашкевич, а також народні пісні з Криму, Лемківщини, Польщі та інших регіонів. Окрасою вечора стали два захоплюючі номери — Ey Guzel Qirim, традиційна кримськотатарська пісня, та попурі з української колискової «Ой ходить сон» і Summertime Джорджа Гершвіна — яскравий приклад синтезу культур, який ідеально підкреслює універсальність бандури. У концерті взяли участь 21 бандуристка з різних штатів США та Канади, зокрема з Чикаго, Торонто, Нью-Йорка, Філадельфії, Міннеаполіса, Бостона, Гартфорда, Сан-Антоніо та інших міст. На сцені виступали як повні ансамблі, так і малі групи та солістки. До виступу долучилися також скрипалька Галина Ісчак і барабанщиця Крістіна Левіцька, додавши концертній програмі особливого ритмічного колориту. Концерт у Пармі був ще й першим публічним виступом для кількох нових учасниць ансамблю. Всі вони об’єднані спільною метою — зберігати та розвивати українську музичну спадщину, популяризуючи її серед ширшої аудиторії. Ансамбль WBENA був заснований у 2015 році з метою не лише зберегти традиції бандури, а й адаптувати її до сучасного мистецтва, поєднуючи старовинні мелодії з бароковою та сучасною музикою. Після концерту виконавиці з радістю зустрілися зі студентами Школи українознавства імені Тараса Шевченка у Пармі, де поділилися історією бандури, продемонстрували гру на інструменті та надихнули юне покоління на глибше пізнання української культури. WBENA активно підтримує доброчинні ініціативи, і частина коштів від туру буде передана організації UCARE (Ukrainian Children's Aid and Relief Effort), яка допомагає українським дітям, зокрема в умовах війни. Така співпраця між культурними й гуманітарними проєктами лише підкреслює глибину місії ансамблю.