Нью-Делі — У п’ятницю ввечері президент США Дональд Трамп оголосив про несподіване припинення вогню між Індією та Пакистаном, двома ядерними державами, що опинилися на межі повномасштабного конфлікту через спірний регіон Кашмір. За словами Трампа, угода, досягнута після напружених переговорів за посередництва Сполучених Штатів, стала результатом “довгої ночі дипломатичних зусиль”. Цей крок відводить регіон від краю прірви, але залишає відкритим питання, чи вдасться зберегти крихке перемир’я в умовах глибокої взаємної недовіри.
Останні тижні ознаменувалися різкою ескалацією між Нью-Делі та Ісламабадом, що підігрівалася терактом 22 квітня в індійській частині Кашміру, який забрав життя 26 людей, переважно туристів. Індія відповіла військовою операцією “Сіндур”, завдавши авіаударів по пакистанській території, що в Ісламабаді назвали “кричущим порушенням суверенітету”. Пакистан, у свою чергу, погрожував ударами у відповідь, а призупинення Індією дії “Договору про води Інду” 1960 року, який регулює розподіл життєво важливих водних ресурсів, підняло ставки до безпрецедентного рівня.
Теракт як іскра війни
Конфлікт спалахнув після нападу “Фронту Спротиву”, терористичного угруповання, що прагне відокремлення Кашміру від Індії. Теракт у Пахалгамі, де загинули 25 індійців і один громадянин Непалу, викликав хвилю обурення в Індії. Прем’єр-міністр Нарендра Моді, підтриманий навіть опозицією, санкціонував авіаудари, які, за твердженням Нью-Делі, знищили “терористичну інфраструктуру”. Пакистан, визнавши лише три удари, повідомив про загибель 26 цивільних, серед яких діти, і звинуватив Індію в “боягузливій агресії”.
Міністр закордонних справ Пакистану Муххамад Ішак Дар відкинув звинувачення Індії в підтримці терористів, назвавши їх “надуманими”. “Якщо є докази, поділіться ними зі світом”, — заявив він, натякаючи на можливу операцію Індії “під чужим прапором”. У відповідь Ісламабад скликав Комітет національної безпеки, а прем’єр-міністр Шахбаз Шаріф пообіцяв “рішучий відпір”.
Вода як зброя
Особливо тривожним стало рішення Індії призупинити дію “Договору про води Інду”, що забезпечує Пакистан водою для 90% його аграрного сектора, який становить п’яту частину ВВП країни. Цей договір, що залишався недоторканним навіть під час воєн 1947, 1965 і 1971 років, став символом крихкої співпраці між ворогами. Його порушення, за словами пакистанського фермера Халіда Хуссейна Баата, “рівнозначне оголошенню війни”. Експерти попереджають, що нерегулярні водні потоки можуть спровокувати гуманітарну кризу в Пакистані, де кліматичні зміни вже зменшили рівень води на 20–25%.
Світ на межі
Міжнародна спільнота з тривогою спостерігала за ескалацією між двома ядерними державами, арсенали яких здатні спричинити катастрофу глобального масштабу. Організація Об’єднаних Націй закликала до стриманості, наголосивши, що “світ не може дозволити собі війни між Індією та Пакистаном”. Пакистан звернувся до Ради Безпеки ООН, заявивши про право на самооборону відповідно до Статуту ООН.
США, попри стриману риторику Трампа, який назвав авіаудари Індії “ганьбою”, відіграли ключову роль у переговорах. Державний секретар Марко Рубіо підкреслив, що Вашингтон активно взаємодіє з обома сторонами. Іран, який має тісні зв’язки з Пакистаном, запропонував посередництво, а міністр закордонних справ Аббас Арагчі вже відвідав Ісламабад і планує переговори в Нью-Делі. Китай, союзник Пакистану і конкурент Індії, висловив “глибоку стурбованість”, закликавши сусідів до діалогу.
Кашмір: вічний розлом
Кашмір залишається епіцентром індо-пакистанського протистояння з 1947 року, коли поділ Британської Індії залишив регіон спірною територією. Попередні війни та ядерні випробування Індії (1974) і Пакистану (1998) лише загострили напругу. Сьогоднішня криза, підігріта терактами та взаємними звинуваченнями, загрожує перерости в найнебезпечніший конфлікт з часів холодної війни.
Поки дипломатичні канали між Нью-Делі та Ісламабадом паралізовані, надія покладається на зовнішніх посередників. Проте, як показує історія, перемир’я в Кашмірі рідко бувають тривалими. У Нью-Делі Моді, підбадьорений народною підтримкою, може вважати операцію “Сіндур” політичною перемогою. В Ісламабаді Шаріф стикається з тиском армії, яка вимагає жорсткої відповіді.
Світ затамував подих, чекаючи, чи вдасться дипломатії втримати крихкий мир. У протилежному випадку Кашмір може стати не лише ареною регіональної війни, а й каталізатором глобальної катастрофи.
